 |
| Фото Андрій Кищун |
Я часто беру участь у курсах, трейнінгах та майстер класах для саморозвитку. Я не бачив системи в цьому, просто була цікава можливість, тема – пішов і повчився. Так тривало досить довго. Моє бачення світу розширилось - він перестав бути білим чи чорним, в ньому з'явилось чимало півтонів. Зі мною потроху почали траплятися випадкові невипадковості: спочатку я став волонтером в німецької благодійної організації “Care In Action”, під егідою якої ми проводили різноманітні програми в сиротинцях, зокрема навчальні, згодом потрапив на 2 денний трейнінг Слави Панкратова та Олександра Орлова, в результаті якого почав задумуватися над тим куди я іду в плані роботи і свого життя. І останнім цвяхом в могилу мого минулого світосприйняття стало навчання на Аналітика-Експерта в Інституті Аналітики та Експертизи (Львів). В результаті цього навчання та попередніх мої зусиль, на 30 році свого життя я нарешті усвідомив і вибудував собі схему,- що я хочу і що робитиму далі. Я зрозумів що я є частиною великої системи, але водночас я є важливим елементом мікросвітів. Всі наступні кроки ще не цілком зрозумілі, але я принаймі маю план на рік життя: мені вдалося побачити чого я хочу досягти в майбутньому; цілі самовдосконалення стали чіткішими, вдалося прибрати хаос і рухатись в тому напрямку, який цікавий мені. Звичайно, на цьому шляху я відчуваю супротив різних людей, які чомусь вважають, що я їм винний свій час чи протидію і не розуміння тих, кому не зрозуміле моє постійне прагнення пізнавати нове. Але в принципі мова не про те, найцікавішим є те, що завдяки викладачам з курсів аналітиків-експертів я в прямому сенсі «роззув очі». Просто зрозумів, що треба постійно вчитися, потрібно міняти спочатку себе і в першу чергу допомагати тим, хто тебе про це попросив. Є такий відомий анекдот: Чи можна зайнятись сексом на Площі Ринок у Львові? Ні, замучать порадами! Чомусь люди завжди знають як зробити добре іншим, як щось виправити, що правильно, а що неправильно роблять люди навколо. Але парадокс в тому, що ці особи нічого не роблять для себе, для своїх дітей, для того щоб стати кращим. Приклад: гуляю з собакою, крики: ваша собака тут ходить гадить, скоро не буде де з дітьми гуляти. Після того як пішли ці мамаші до дому, залишились на землі бички, пляшки з під пива, обгортки від цукерок, брудні памперси - все це просто прекрасний приклад для дітей. Хто гадить насправді, мені, не дуже розуміло. Відсутність поваги до навколишніх людей та самих себе - це проблема №1 сучасного українського суспільства. Хоча, як на мене, це проблема не тільки нашого суспільства, тенденції деградації є у всьому світі. Просто держави, які досягли успіху в економічному розвитку, побудові демократичного суспільства та мирного співіснування з сусідами мають більший запас міцності. Поки їх справи дійдуть до такого стану як в нас, або і не дійдуть, вони адаптуються до нових реалій. Причому, друге більш ймовірне.
А все має початок свій з народження, виховання, прикладу, який дають батьки своїм дітям. Весь життєвий цикл людський – це постійне навчання. Людина не вчиться хіба уві сні, постійно приямаються рішення – людина робить вибір що робити тут і зараз, сьогодні, через Х часу. Навіть цю статтю ви читаєте, тому що зробили вибір приділити їй кілька хвилин уваги.
Прагнення людини вчитися думати, мріяти, любити світ – це речі які життєво необхідні в наш не легкий час, але жодна державна система не буде вас цьому вчити. Більше того, досі, в більшості шкіл та університетів з вас будуть робити слухняну біомасу, навчання йтиме по шаблону, після закінчення ви маєте добре влаштуватися, добре працювати і мріяти в правильному напрямку: про новий телевізор, годинник, машину... ряд можна продовжити, наберете кредитів і будете прив'язані до робочого місця і як смерті боятися звільнення.
Ця чудова система з викривленим напрямком розвитку громадян вправно працює. Мабуть тільки лінивий не звинувачували у всьому спочатку Кравчука, потім Кучму, Юльку, Ющенка, Януковича, Табачника і ще багато кого, прізвищ може бути чимало, але хіба внесе це якийсь конструктив, чи може вирішило проблему??? Насправді, це дуже зручна позиція, і вона характерна для нашої ментальності: Всі винні крім мене. Моя дитина найкраща, а всі інші нездари. Цей спосіб мислення дозволяє ігнорувати особисті промахи, а спихати все на зовнішні обставини, цим самим вирощуючи безініціативних, товстолобих, апатичних індивідів якими зручно та легко керувати. Ба диво, навіть є вже готова зграйка клоунів з годинниками від 30000 у.о і черевиками зі шкіри рідкісних тварин, які із задоволеням порулять такою біомасою. А все починається не з роботи, друзів, не з університету, не зі школи, а як це не дивно звучало б, з колиски.
Вже є чимало досліджень з дитячої психології, і вчені вважають, що фундамент дитячої психіки вибудовується до 2-3 років, перший поверх до 6-7 років, а далі вже ідуть просто надбудови різної кривизни та краси. Питання для роздумів від Михайла Пелехатого, директора інститути НЛП, Москва, «Чому для ношення зброї потрібно пройти перевірку в психолога, а для народження дітей ні?». Діти вбирають все як губки і перше з чого вони вчаться, це вчинки їх батьків. Батьки - це перші люди, які можуть привити бажання вчитися та вдосконалюватися чи похоронити життєво-пізнавальні стратегії, показати, що варто робити, а що ні. Приклади:
- Гуляю з собакою, в 65-75% випадках батьки кажуть «То велика ґава, не підходь вона тебе вкусить», «Стій тебе зараз вкусить собака» - дитині змалечку вселяється страх перед собаками, як відомо, заляканою людиною легше маніпулювати.
- Дитина їсть, в неї є своє відчуття ситості. Дитина наїлась і більше не хоче. Батьки заставляють їсти за тата, за маму, за брата за ше когось, цим самим порушуючи відчуття дитини. Дитина вчиться, що інші люди знають краще за неї, що їй потрібно, навязується чужа думка. Пиятики з друзями, фрази на кшталт «Ти мене поважаєш?» тоді мають зміст для такої особистості.
- Дитина впала на вулиці, мамаші підбігають підхоплюють дитину і ше луплять, зі словами «а я тобі казала, що б ти не бігав₴» - вселяється страх, і показує хто сильніший той і правий – надзвичайно корисні життєві стратегії. А в розвинутих Європейських країнах батьки б вже сіли втюрму за один такий вчинок.
Це лише кілька прикладів, але такого добра чимало і все воно відкладається в памяті дитини. Після десятків таких випадків, дитина буде боятись не тільки собак а й інших тварин, не намагатиметься винайти щось нове і цікаве, а діяти чітко по навязаному шаблону, дитина боятиметься робити щось сама. Все починається з дому. Коли дитина виросла і нічим не займається, ходить по барах-ресторанах, ніхто не збирається співставити це з тим, з чого все почалося: винний комп’ютер, міністр, погана компанія, ну ви зрозуміли і так далі.
Наступний момент, який вбиває чимало проактивних та цікавих дітей – школа, а потім й університет. Ця система вже себе вичерпала, але нічого принципово нового ще не придумали. Одна з причин в тому, що люди, які керують освітою та у владі, всіляко гальмують зміни,- тупими людьми легше керувати. В цивілізованому світі зміни вже впроваджують і намагаються піднастроїти особливо вищу освіту, урізноманітнити новітніми курсами та запрошенням світил світового рівня на лекції. В нас аби стороння людина провела лекцію в Університеті треба оформити купу паперу і надіслати до Києва, щоб чиновник мав чим підтертись і поставити своє дозволяю чи не дозволяю, бо йому, зі столиці, краще видно наскільки студентам потрібні такі лекції. Також в цікавих країнах, як от Австрія та Німеччина (можливо і в інших) нормальним вважається що після закінчення ВУЗу людина має 2 спеціальності і вони не продаються. Там вже починають робити ставки на особистий і багатогранний розвиток, тіки якщо в 19ст - 20ст освіта була доступна тільки багатим людям, то зараз завдяки інтернету на різноманітнітності курсів розвиватися може кожен, але для цього потрібі величезне бажання та внутрішнє прагнення. Чимало іноземних університетів вже оцифровують свої навчальні курси і вони є чи будуть доступні онлайн безкоштовно чи за символічну плату.
Але це не для наших людей, всі дуже співчувають бідним дітям - як їм тяжко в тій школі, 6 уроків в день, жах просто, а ті злі викладачі вимагають щоб діти вчились. Не можна домовитись, от проблема… І одразу приклад для дитини. Як їм тяжко з 5 класу треба вчити 2 мову, я коли це чую мене просто згинає зі сміху. Мова вже давно не професія, це просто навик, який треба розвивати. І це нормально коли на закінчення школи дитина знає 2-3, дехто 4 мови. Це, не мало не багато, розширить її кругозір та можливості і, о диво, не нанесе її мозку жодної шкоди. Хоча злі язики з правлячої партії і подейкують, що вивчення державної мови пригнічує їх і без того невеликі інтелектуальні здібності, але на такі примітиви не варто рівнятися. Точні науки потрібні – це класно вміти рахувати. Дітей вчать математики, але не вчать логічно мислити, якщо спитати пересічного школяра, що таке дидукція чи індукція, то він подумає куди його послали. «Написання твору – ні не чули, таке тупе заняття…» - діти не вчаться мріяти і фантазувати, і найгірше формулювати та ділитися своєю думкою. До всіх домашніх завдань є готові відповіді, не потрібно думати… копі-пейст процвітає. Вивчення віршів і читання книжок – о боже, яке занудство. Я не можу зрозуміти, чому так тяжко вчитись? Більшість викладачів привчають дітей до того, що вони завжди праві - вчителі несуть беззаперечну істину. Викладач, котрий визнає свою помилку – величезна рідкість. Як казали деякі люди – «в цьому кабінеті є дві думки моя і неправильна». А творчі мислячі діти цькуються однокласниками, бо вони «ботани», вони багато вчаться, якісь неправильні.
Ще один цікавий момент на уроці фізкультури вмирають в 14 років від 5 відтискань чи пробіжки. Що треба зробити? Правильно: заборонити займатись спортом на уроках фізкультури, треба сидіти на лавочках і пити пиво. В школах вже уроків фізкультури практично немає, після школи спортом займаюься одиниці. Древню думку «В здоровому тілі здоровий дух» не знають, чи не хочуть знати, результат однаковий. Людина, яка має постійні фізичні навантаження здоровіша, легше переносить стрес, вміє краще себе контролювати, живе довше. Кожен учень, може стати спортсменом і принести золоті медалі на олімпіаді для своєї країни. Але, воно якось не тойво... навіщо напружуватись.
Закінчуєм школу, далі треба поступити, правда забули молоду людину спитатись чи вона розуміє для чого їй це навчання, що вона планує робити в житті. Чого прагне? Та це деталі, це нікому не цікаво, основне ДИПЛОМ – така собі індульгенція і оберіг, так само як і ікони святих в машинах без подушок безпеки. Куди запхали, туди запхали. Як казав один дядечко: «Давай твого сина пропхаєм в пожежне училеще, потім буде по фірмах збивати пару гривень» - оце життєва ціль, це просто мегамрія, вершина розвитку особистості, вау.
З групи 25-30 людей, якшо вчаться 5, то чудово, решта викручуються як можуть. Більше того, тепер ще стало нормою, що і тих дітей, які вчаться, тлумлять вже викладачі: вимагають хабарів, зрізають бали та інше. Приклад можу навести з власного досвіду:
Захист курсової з менеджменту підприємства (Додатково запитання для чого комп’ютерщику на 5 курсі курсова з менежменту підприємства, замість курсової по профілюючій дисципліні ???)
Тема розрахунок фонду заробітної праці підприємства
Перше запитання викладача:
В: - Хто вам зробив курсову?
Я: - ??? Та ніхто, сам зробив.
В: -Ви не могли на такому рівні зробити курсову! Ви - комп’ютерщик.
Я: ???!!! а чому? Книжка ж є, я робив по книжці. Там все зрозуміло.
В: ви не могли, ви - не економіст. Я вам задам запитання: Питання 1, питання 2
Я: ми цього не вчили, ні на парах ні в методичці з курсової цього не було
В: Нічого не знаю, ви мали це знати 85 балів, до побачення!»
Абсолютно незрозумілий рзультат, якшо я нічого не знаю то чому отримав майже 5?.
Добре, що цей добродій не був в курсі того, що я за 2 дні зробив таблицю в екселі, яка рахує всю його курсову і пів потоку здасть йому однакові курсові тільки з різними цифрами.
На жаль, рідкісним є, коли можна просто вчитися. Я з величезною повагою та гордістю згадую своїх викладачів з кафедри ЕОМ, та інших добрих людей, які ділилися своїми знаннями і могли без проблем прочитати лекцію для однієї людини замість потоку в 130 людей, для котрих результат заключався не в оцінці, а в тому, щоб студенти зрозуміли як взаємодіють об‘єкти, навчитись розуміти складні системи і так далі.
Отже, закінчили ВУЗ чи ВУЗоподібнийПТУ і шукаємо роботу, але нікому нас таких гарних та красивих не треба. От тут зіштовхуємося з реальністю зовсім близько. Є варіант, коли можна піти на роботу, де об тебе витирають ноги, або недалекоглядний шеф вправляється на людях, в чудових американських методиках управління персоналом за зразком Макдональдса. Якраз, коли людина починає шукати роботу, чи є на останніх курсах ВУЗу, вона починає розуміти, що те, що вчили в університеті та школі - це переважно мізерна частка з того, що треба знати, це в кращому випадку, а в гіршому – ці знання просто мертвий вантаж. Далі починається звинувачення системи освіти, держ апарату, суспільства, тобто включається режим жертви - я такий нещасний. Це шлях недалеких людей.
Чим швидше людина зрозуміє, що треба займатися самовдосконаленням, навчатися на різних курсах, як по спеціальності так і для розвитку різноманітних навичок, так званих «софт-скілз», чи ще чогось потрібного, тим краще для людини, тим швидше вона зрозуміє, де вона є зараз і куди хоче йти. В неї збільшуються шанси на успіх і можливість виконання своєї місії на Землі.
Думаю, що тупикова ситуація, в якій опиняєтся більшість людей, доволі зрозуміла. Тепер варто подумати над тим, як з неї вийти.
Наш шалений світ живе дуже швидко. З‘являються все нові і нові проблеми, які не можна вирішити. Те, що держави живуть в перманентних кризах, це вже нікого не дивує. Не за горами загальносвітові кризи. Проблеми не в тому що не має розумних людей – їх цілі ешелони, система освіти їх випускає безперервно по всьому світу, тисячами, але тут зявляється ще ода проблема: хто сказав що розумна людина з вищою освітою - мудра?
Як казав Альберт Ейнштейн «Неможливо вирішити проблему на тому ж рівні на якому її було створено, потрібно піднятись на рівень вище». Тому потрібно не просто вчитися, а постійно розвиватися, маєш шанс – використай його навчись чогось нового. Розвиток включає в себе не тільки вивчення купи фактів по програмі ВУЗу, але і духовну частину,- споглядати, «філософствувати», мріяти, вірити, любити. Людина має бути багатогранно розвинутою і поважати як себе саму, так і весь навколишній світ, не залежно від родинної спорідненості, віку, кольору шкіри чи расової приналежності.
Подивившись на людей, які досягли світової слави – це переважно люди, які є безнадійними мрійниками і хотіли змінити цей світ. Єдине, що хочу зауважити, я не говорю тут про людей які намагаються підкорити світ через приниження, агресію та стирання цілих націй з лиця Землі.
Потрібно у всьому шукати зміст, а не форму. Чимало людей хоче вчитись у школі і мати медаль, навчатись в елітних школах, мати дипломи, але не готові працювати для того щоб стати кращими. Більшість з них не розуміють для чого вони вчаться. Насправді, все це не приносить ніяких життєвих девідентів. Люди шукають собі штучні абсолюти, які нічого не означають. За жоден папірець ви не купите душевного щастя чи щирої любові. Так само ви не купите «швидкий» мозок для себе чи дитини. Можна прийняти 150 дискримінаційних законів, але це ніяк не відіб‘ється на добробуті і розвитку людей. Якось мій брат сказав, що «ця система освіти якась дурна», і я його розумію і вважаю, що так є, але потрібно брати з цієї системи все що можна взяти потрібне, ходити на додаткові курси, цікавитися історією - які помилки були допущені раніше, що я можу виправити, як я можу зреагувати краще. Постійно задаватись питанням: що хорошого Я можу зробити для цього світу? Є така гарна приказка «ковыляющий потихонечку по ровной дороге, обгонит всадника сбившегося с пути». Йти по життєвому шляху потрібно усвідомлено. Потрібно
мати чітко поставлені цілі, зі зрозумілими індикаторами досягнутих результатів. Треба розуміти чого, куди і коли ти плануєш дійти. Тоді ефективність ваших зусиль різко зростає, бо вони формують однонапрямлений вектор, а не множину хаотично напрямлених векторів.
Всі геніальні речі - прості, кілька днів тому я побачив цікаву схему гармонії, якою хочу поділитись з читачами. Людина впливає на все навколо. В першу чергу треба впливати на себе. Це асолютно не складно, але вимагає постійної роботи над собою.
Є чотири об'єкти, на яких базується світ. Коли всі ці об'єкти співпрацюють між собою, тільки тоді людина і все навколо гармонійно розвивається. В першу чергу людина - велике Я. Людина працює над собою, росте налагоджує контакти з сім'єю, суспільством та Богом (можна замінити на назву Вищої Сили, яка близька вам). Стрілочки ідуть в обидві сторони оскільки людина віддає свою енергію та сили в кожну сторону і отримує зворотній зв'язок у вигляді інших видів енергії, знань, подій тощо.
На жаль, більшість людей чомусь вважають, що всі їм щось винні. "... я от світ перевернув для ..., а мені за це сказали всьоголиш дякую", "Я прийшов в Університет, а мене там нічого не навчили", "Я ходжу на роботу, а мені погано платять". В мене питання: А що слабо над собою попрацювати??? Невже вам справді хочеться залежати від всіх і всього навколо?
Як альтернатива: "Я навчаюсь у ВУЗі і ше на курсах, знаю 4 мови - так цікаво, можу вирішити таку-то проблему людства, об'їхав пів світу, стільки всього бачив!!", "Я навчився того і того, тепер маю цікаву роботу, можу робити її швидше і краще, я є прикладом для колег, поділюся своїми знаннями з іншими" і так далі.
Я розумію, що легше, а основне приємніше, сидіти в фейсбуці, лайкати когось чи обурюватися на погані новини, чи просто шаритись в неті. Їсти форельку і пити пиво з друзями в ресторані. Гортати журнали для "справжніх чоловіків", з дівчатами та годинниками яких у вас ніколи не буде. Взяти кредит на деу ланос зі спойлером на багажнику, і не забути добряче обмити це з друзями. 64% українців не виїжджали за межі своєї області. Це все так круто!? Та невже? Невже це все, про що ви зможете розповісти своїм дітям? Що корисного ви можете зробити для сім'ї, свого міста, Батьківщини, може, хоча б для цієї невеличкої планети Земля з периферії галактики, га?
Візьміть все в свої руки. Працюйте і вчіться, не чекайте коли вам подадуть все готове. Змінюйте цей світ на краще. Не вимагайте нічого у відповідь, тоді отримаєте стільки що ще й накриє з головою. Допомагайте іншим. Робіть хоч одну хорошу справу в день. Одну книжку для загального розвитку в місяць. Зробіть план цілей на рік. Зупиніться, зробіть паузу, вдихніть вітер, усміхніться Сонцю. Змініть себе - вчіться шукати можливості, а не виправдання. Перестаньте товаришувати із "Завтра-меном". Робіть все тоді, коли для цього випадає можливість, не треба чекати коли все стане достатньо класно, щоб змінити цей світ, міняйте себе вже, тут і зараз, і світ зміниться разом з вами.
Бажаю Успіхів!
З повагою, Андрій Бандровський
